Фото: Ратинський В’ячеслав/УНІАН
«Хто буде останній відлітати з країни — вимкніть світло в аеропорту» — старий анекдот, на жаль, незабаром може стати вельми реальним. Тих, хто виробляє товари та послуги, в Україні поступово стає дедалі менше, та й кількість споживачів не зростає, проте про гармонію говорити не доводиться. Міжнародні експерти вже б’ють на сполох, зазначаючи, що економічні втрати від міграції мільйонів українців за кордон становлять десятки мільярдів доларів на рік.
А у вихідні масла у вогонь додав директор «Українського інституту майбутнього» Вадим Денисенко, який написав на своїй сторінці у Фейсбук, що після перемоги України у війні слід на три роки заборонити виїзд чоловікам із країни. Інакше, за його словами, ми не збережемося як нація. Пост Вадима Денисенка викликав бурхливу реакцію в соцмережах, більшість обурених коментарів зводилися до того, що треба не заборони вводити, а, навпаки, мотивувати українців залишатися і повертатися з-за кордону.
Що потрібно зробити, щоб не просто повернути жінок-мігрантів, а й для того, щоб після відкриття кордонів не поїхали ті, хто сьогодні залишається в країні через заборону виїзду? Відповідь на це запитання KP.UA шукала разом із експертами.
Втрати чи пряма вигода?
Обговорюючи втрати України від міграції, президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко висловив непопулярну думку про те, що насправді ця шкода дуже перебільшена.
— Думаю, що українській економіці було б легше і вигідніше, якби більшість тих, хто виїхав, залишилися в Європі, — зазначив експерт у розмові з KP.UA. – У будь-якому випадку їхнє повернення призведе до збільшення навантаження на ринок праці, а мамам із дітьми потрібно буде виплачувати допомогу. Тож певною мірою нам вигідно, щоб вони продовжували жити за рахунок ЄС, а всі заклики повертати наших громадян я вважаю порожньою риторикою політиків. Чим менше буде людей в Україні, тим менше безробіття та більше зарплати.
Проте більшість експертів дотримуються протилежної думки. Закордонні економісти кажуть, що відтік робочої сили через війну загрожує Україні втратою 10% довоєнного річного ВВП, вітчизняні експерти наводять свої розрахунки.
Аналітик Олексій Кущ пропонує наочний розрахунок економічних втрат України внаслідок міграції за кордон 6 млн українців, переважно жінок та дітей.
– Якщо оцінювати прямолінійно, отримуємо мінус 6 млн споживачів на внутрішньому ринку, внаслідок чого втрати становлять близько 20% ємності внутрішнього ринку, – каже аналітик. — Але тут треба враховувати, що жінки – це економічно активна частина суспільства, а діти – економічно активна частина у майбутньому.
До війни ВВП України становив 200 млрд доларів, економічно активна частина населення становила 17 млн осіб, продовжує експерт. З урахуванням сезонних мігрантів, які періодично поверталися додому, в Україні працювало 10 млн платників податків і ще 3-4 млн чоловік «у тіні». Враховуючи ці цифри, дызнаємося, що втрата 6 млн осіб економічно активного населення — це мінус 80 млрд доларів на рік.
Тобто, зазначає Кущ, вплив демографічних проблем на ВВП є величезним.
«Проблема може вирішитися сама собою»
Чим більше часу минає, тим важче людям повернутися. За півтора роки багато хто адаптувався на новому місці, особливо діти. Хтось пішов до школи, хтось її закінчив, молоді люди вступили до коледжів та університетів, а малюки фактично прожили в Європі все свідоме життя. І таке очевидне рішення «повернутися після війни в Україну» може для багатьох виявитися не таким очевидним і простим. І замість того, щоб додому повернулися жінки та діти, може статися зворотна ситуація – до родин поїдуть українські чоловіки.
Директор консалтингової компанії «Михайлів та партнери» Віталій Михайлов не виключає, що ця проблема може вирішитися сама собою. Щойно європейські країни приберуть виплати та всі можливості, закриють спеціально відкриті під українців програми для в’їзду, все повернеться на свої кола. Ми, як і раніше, для життя в Європі зможемо скористатися безвізовими 90 днями протягом 180 днів або робочими візами. До того ж, каже експерт, не варто думати, що чоловіки так само легко зможуть адаптуватися до нового життя, як їхні дружини.
— Жінки гнучкіші, вони швидше інтегруються в нові умови, — вважає експерт. – Чоловікам складніше, тим більше, без знання місцевої мови. Уявіть, що людина, яка все життя працювала за фахом, або мала свій бізнес, або прийшла з фронту, потрапить у нову країну і шукатиме своє місце під сонцем нарівні з усіма іншими біженцями та емігрантами з інших країн, без жодних пільг та спеціальних умов. Думаю, що більшість за тиждень збиреться додому.
«Раніше українцям не було з чим порівнювати»
Віталій Михайлов вважає, що на рішення українців виїхати чи залишитися впливають кілька глобальних питань.
По-перше, це питання безпеки, адже безпека є базовою потребою людини. На перший погляд, каже експерт, здається, що коли війна закінчиться, це питання вирішиться саме собою. Але все не так просто.
– Вже зараз пишуть, що для розмінування країни знадобляться навіть не десятиліття, а століття, – зазначив експерт у розмові з KP.UA. – На руках залишиться неконтрольована зброя та боєприпаси. І, на жаль, не всі з тих, хто повернуться з фронту, будуть безпечними у мирному житті. Я не говорю про різні екологічні нюанси, руйнування шкідливих виробництв, наслідки техногенних катастроф. Сьогодні це здається другорядною проблемою, але в майбутньому ми маємо все це оцінювати і для себе вирішувати, безпечно це чи ні.
Другий момент – економічний. Щоб люди повернулися, каже Михайлов, вони мають розуміти, на що житимуть. Потрібно зробити так, щоб Україна стала привабливою країною: знизити податки, спростити ведення бізнесу, створити зрозумілі правила гри, щоб іноземним інвесторам було вигідно і цікаво до нас заходити.
Експерт наводить приклад Грузії. Країна пережила війну, межує з РФ, має на своїй території дві невизнані республіки, керується проросійським урядом, який підпорядковується проросійському олігарху. Проте вона цікава іноземцям, що добре видно на прикладі готельного бізнесу: у маленькому Батумі представлені практично всі світові готельні мережі. Чому? Та тому, що це їм економічно вигідно. А іноземні інвестиції – це гроші, туризм, робочі місця, зростання зарплат та, відповідно, зростання цін. Інфляція, у свою чергу, стимулює зростання попиту та прихід нових бізнесів.
— Як тільки закінчиться війна і відкриються кордони, багато сімей почнуть возз’єднуватися, — каже експерт. — Хтось ухвалить рішення жити на дві країни, але більшість все ж таки визначатиметься з одним місцем проживання. Та для більшості українців слово «Батьківщина» – це не пустий звук. Для нас дуже важливою є рідна земля, рідна мова, рідні люди – словом, кожному з нас комфортніше жити у своїй країні. І люди почнуть усе «зважувати». Раніше їм просто не було з чим порівнювати, адже якщо й їздили кудись – то максимум на тиждень до Туреччини чи автобусного туру Угорщиною. А зараз, через півтора роки, вже є можливість все порівняти та порахувати, враховуючи і вартість повсякденного життя, і медичні послуги, і освіту дітям.
На шляху до «міста майстрів»
Для того, щоб позначити позитивні стимули для запобігання подальшій міграції, Олексій Кущ пропонує поділити українських біженців за кордоном на кілька базових груп: підприємці, професіонали, патерналісти (люди, які живуть за рахунок соцвиплат та допомоги. – Авт.).
Щоб стимулювати залишитись першу групу, каже аналітик, потрібно створити умови ведення бізнесу в Україні краще, ніж у ЄС. Під облікову ставку 25% та тотальну фіскалізацію у парі з податковою корупцією бізнес не повернеться.
Другу групу цікавить рівень заробітної плати та довгострокові перспективи: іпотека, накопичувальні пенсійні програми, медицина, освіта для дітей.
Тобто на зарплату в 10 тис. грн, на пенсію в 4 тис. грн, в країну із зруйнованою системою освіти та медицини ніхто не повернеться.
Для патерналіста важлива соціальна політика держави. Порівняйте 3000 грн постраждалим від руйнування Каховської ГЕС та 300-600 євро в ЄС на місяць просто так.
Плюс, кажи Кущ, всі зазначені групи поєднує фактор безпеки та довгострокової перспективи.
– Для створення привабливості країни необхідний структурований ринок праці, «місто майстрів», – каже Кущ. — Ніхто не хоче мігрувати до Пакистану, бо там вирощують рис, чи до В’єтнаму, бо там зараз сплеск розвитку металургійних заводів, чи до Таїланду, бо там є сектор послуг. Але всі хочуть мігрувати до «міст майстрів» у США, Німеччині та інших розвинених країн.
Відповідаючи на запитання, чи є у нас резерви економічного зростання і як їх можна найшвидше та ефективно активувати, Олексій Кущ нагадує про трисекторну модель економіки Фішера – Кларка.
Згідно з цією теорією, економіка сучасного типу складається з трьох основних секторів.
Перший, або первинний – це видобуток корисних копалин та сільське господарство.
Вторинний – виробничий сектор.
Третинний – сфера послуг, наука, освіта та медицина.
У найрозвиненіших економіках зараз формуються четверий сектор (високорозвинені фінансові, інформаційні, корпоративно-юридичні сегменти) і п’ятий сектор (та сама сфера послуг, але з більш кваліфікованим персоналом із включенням елементів штучного інтелекту та технологій цифрової економіки).
— У своїй роботі «Умови економічного прогресу» Колін Кларк дійшов висновку, що зі зростанням доходу на душу населення відносний попит на продукцію первинного сектора, насамперед продукти сільського господарства, починає зменшуватися. З промисловою продукцією залежність не така лінійна, а параболічна: зі зростанням доходу душу населення попит промислові товари збільшується, але потім починається зниження. З послугами залежність лінійна: що вищий дохід, то вищий попит.
Кожна економіка у своєму розвитку проходить через кілька етапів, коли домінує первинний сектор (доіндустріальний тип), вторинний (індустріальний) та третинний (постіндустріальний), продовжує експерт. У доіндустріальному типі економіки зайнято лише 10% працівників, в індустріальному — 20% й у постіндустріальному — 70%. Зараз українська економіка зависла на тонкій «червоній лінії» індустріальної фази розвитку і ось-ось зісковзне або в доіндустріальний етап, або постіндустріальний.
Причому ймовірність і першого, і другого варіанта приблизно однакова.
— За правильної економічної політики нас може чекати п’ять років динамічного зростання, а потім помірний розвиток трафаретом постіндустріального суспільства, — вважає Кущ.
Економіст Олександр Гаврутенко до відповіді на запитання, що потрібно зробити, щоб після закінчення війни не поїхали ті, хто залишається в країні через заборону виїзду, підійшов філософськи.
— Я взагалі вважаю, що розмовляти про людей категоріями підданих чи оцінювати їх як актив, який потрібно зберегти, утримати, повернути та інші ініціативи поза персональною волею та правом вибору кожної окремо взятої людини – це пережитки мислення часів рабства, кріпосного права чи соціалізму, — наголосив економіст. — До людей потрібно ставитися як до людей, тобто без очікування від них вигоди для себе, для суспільства чи держави. Кожен заслуговує бути там, де вважає за потрібне. І буде саме там, де на нього чекають і поважають. Ось і весь секрет.
