ㅤ
Новим, але добре відомим наставником БК Запоріжжя став Валерій Плеханов – людина, з якою пов’язані найкращі результати в історії клубу. Валерій Миколайович в інтерв’ю клубній пре-службі розповів про своє рішення повернутися у Запоріжжя, комплектацію команди та очікування від нового сезону Суперліги.
– Валерію Миколайовичу, розкажіть, як так сталося, що Ваша історія та історія БК Запоріжжя продовжилася.
– Несподівано і для себе, і для запорізьких уболівальників. Після того, як я покинув Будівельник, я вирішив поїхати до Німеччини. Кожного року я знаходжу час на курси та семінари, бо навчатися треба завжди. Мені надходило кілька пропозицій від клубів, найцікавіші були з Польщі та Кіпру. Але я провів цілий рік без родини, поза межами України, все це сильно позначилося на моєму психологічному стані. Тому в якийсь момент я прийняв рішення, що хочу повернутися в Україну.
Весь час, коли я знаходився закордоном, то підтримував зв’язок із президентом федерації баскетболу Запорізької області Валерієм Елькінсоном. Ми з ним товаришуємо вже більше 10 років. Коли він дізнався, що я повернувся в Україну, одразу ж запропонував очолити клуб. Рішення я прийняв майже одразу, моя родина у Дніпрі, я добре знаю це місто та людей, які тут працюють. Після невдалого минулого сезону є реваншистські настрої повернутися. Для мене, як для тренера – це цікавий виклик.
– Як проходила комплектація і чи всіх гравців, кого Ви хотіли, вдалося залучити?
– Такого важкого процесу комплектації у мене ще не було. Ми кликали багатьох українських гравців, у кого не було контракту. Всі готові були працювати зі мною, але ніхто не хотів їхати у Запоріжжя. Вони боялися, всі знають, що Запоріжжя – прифронтове місто, тут справді дуже важко. Альтернативний варіант – це легіонери, які тепер будуть майже у всіх клубах, ми теж не розглядали з цих же причин. Для людини, яка ніколи не чула сирени, а у Запоріжжі вони по 10 разів на день, це все дуже важко сприймається. Навіть якщо ми привеземо легіонерів, через кілька днів у них виникне сильне бажання поїхати додому. Тому поки наші Збройні сили не виженуть ворога подалі від міста, розмова про легіонерів залишається неактуальною.
Тому постало питання – ким же нам грати, якщо українці бояться, а ризикувати з легіонерами ми не можемо. У підсумку зробили ставку на місцевих вихованців. У нас залишилося 9 гравців минулого сезону, плюс повернувся місцевий вихованець 19-річний Андрій Величко. Він був у дублі однієї з команд у Німеччині.
Ми запросили кількох досвідчених гравців. Вдалося повернути місцевого для Запоріжжя Дмитра Липовцева. Ми з ним знайомі давно, він у хорошій формі, тому однозначно нам допоможе. Далі було цікаве підписання – вдалося вмовити чемпіона минулого сезону Андрія Хохоника з Будівельника. Він довго думав, але перспектива стати основним першим номером та отримувати більше ігрової практики стане для нього у нагоді. І наше основне підписання – це повернення капітана Олександра Сізова. Владислав Унгурян, на жаль, уже не в Україні, тому на нього розраховувати ми не можемо.
– До старту сезону залишається рівно місяць. Як його проведе команда?
– 5 вересня ми граємо перший передсезонний спаринг тут у Запоріжжі з Прометеєм. Потім 8-9 вересня буде товариська гра з Кривим Рогом і далі їдемо на турнір до Дніпра, де будуть сильні команди – Будівельник, Дніпро та Говерла. Ближче до старту сезону ще раз зіграємо з Прометеєм та Дніпром. Цей місяць ми тренуємося в Юності, нам треба підтягувати кидкову підготовку, поки що хлопці звикають до нових вимог, їм важко, інформації багато, у такому режимі раніше вони не працювали. Зате зможуть відчути на собі тенденції європейського баскетболу, не просто так я провів півтора місяці у Німеччині.
– За які місця розраховуєте боротись у новому сезоні?
– Для того, щоб зрозуміти, на що ми будемо претендувати, треба спершу подивитися на суперників. Поки що важко спрогнозувати рівень цього чемпіонату. Власне, як і потенціал нашої команди. Нам треба попрацювати у повному складі та зіграти кілька матчів. Після цього будемо робити перші висновки. На даний час триває процес становлення. Хлопці звикають один до одного та до конкуренції всередині колективу. Вони навчаються, у них є бажання, і це найголовніше. Об’єм інформації дуже великий. Треба побудувати гру в захисті, систему підстраховок і ще багато всього. Це ж стосується й нападу. Зараз у молодих гравців голова може йти обертом від об’єму інформації, але час ще є.
