За інформацією: Суспільне Запоріжжя.
Світлана Дорошева, жителька села Кам’янське Запорізької області. Фото: Суспільне Запоріжжя
Жителька села Кам'янське Запорізької області Світлана Дорохова, щотижня пішки долає 16 кілометрів, аби доставити односельцям гуманітарну допомогу, що надають у Степногірську.
Світлана розповідає, частина села Кам’янське тимчасово окупована, волонтерів туди не пускають, тому вирішила допомагати самостійно. Волонтерить жінка вже понад рік.
"Нам волонтери наші з ДСНС, привозять воду, корм, привозять гуманітарну допомогу. А потім ми по можливості переправляємо, тачками, кравчучками, велосипедами", – розповідає жінка.
Наслідки обстрілв РФ в селі Кам’янське Запорізької області, 2022 рік. Фото: Суспільне Запоріжжя
"Багато пенсіонерів в нас. От у нас найстарший Іван Семенович, йому 87 років. Семеновича забирали в місто, але йому дуже погано було, повернувся додому. Він ожив, навіть один з найперших посадив в цьому році город", – говорить волонтерка Світлана Дорохова.
Наслідки обстрілв РФ в селі Кам’янське Запорізької області, 2022 рік. Фото: Суспільне Запоріжжя
З рідного Кам'янського, каже Світлана, не виїжджала і не планує. Хоча торік у березні на її подвір’я влучили російські снаряди:
"Ми з сином 8-го березня спустилися до погребу…. і нас градами накрило. І 8-го березня це було ввечері і о пів на п’яту ранку нас сусіди відкопували. Ті, що навпроти мене. От зараз я в Кам’янському живу у них в літній кухні".
Опікується жінка і сусідськими тваринами. Розповідає, вівчарку прихистила і лікувала після контузії:
"Вони за мною слідом бігають. Оця вівчарка потрапила до мене в травні минулого року. В будинок де він жив, прилетіло декілька ракет і він був контужений, поранений. Довго приходив до тями. Годуємо добре, але він перехворівший, вже і ветлікар дивився його. Сказав, що вже такий буде".
Тварини якими опікується Світлана Дорошева (ліворуч врятована вівчарка після контузії). Фото: Суспільне Запоріжжя
Світлана Дорохова каже, через постійні ворожі обстріли їздити до сусіднього селища небезпечно, буває й морально важко:
Другий раз плачу, все, втомилась, не буду. Телефонує подруга: “Свєта, ну ти ж зможеш. Ну, якщо не ти, то хто?”. Отак і залишились ми… Світлана Дорохова, волонтерка
