Фото: utg.ua
Угода 2019 року, якої могло і не бути
Як не парадоксально, але саме Росія п’ять років тому перечила підписанню нового договору про транспортування газу. У 2019 році Москва розраховувала піти геть інших шляхом і повністю витіснити Україну із ринку транзиту енергоносіїв.
Тоді Кремль спільно із Німеччиною встиг добудовувати “Північний потік-2”, який мав став альтернативою українській газотранспортній системі.
На перший погляд позиція Кремля тоді виглядала надто твердою, щоби йти на поступки. Але у ситуацію втрутилися США і запровадили санкції проти “Північного потоку-2”, що кардинально змінило розвиток подій.
До перемовного процесу про продовження транзиту долучилася Європейська комісія. Тоді ЄС ще не був готовий відмовитися від російського газу, а надто, скажімо, Німеччина, економіка зростала завдяки дешевому газу з Росії.
30 грудня 2019 року “Нафтогаз” та “Газпром” підписали міждержавний транзитний контракт. За час дії документу Росія зобов’язалася прокачати 225 млрд кубів газу.
Також Росію змусили виплатити Україні майже 3 млрд доларів компенсації у рамках Стокгольмського арбітражу. Тоді суд визнав, що Москва порушила умови попередньої транзитної угоди і має заплатити кошти Києву.
Натомість Україна погодилася відкликати інші газові позови, які на той час розглядали суди. Однак це не означало, що Києву заборонено ініціювати нові справи проти “Газпрому”, такого пункту у домовленостях не було.
Ще одним здобутком стала зміна принципу дії транзитної угоди. Якщо попередня працювала за принципом “бери або плати”, то нова запровадила іншу комбінацію — “качай або плати”. Тобто незалежно від обсягів транспортування, Росія сплачувала Україні фіксовану суму.
І цей пункт зіграв важливу роль у майбутньому, адже Росія постійно порушувати умови угоди. Зокрема, зменшувала обсяги прокачування газу. Виключенням був хіба лише 2021 рік — тоді росіяни прокачали майже на 2 млрд кубів газу більше, ніж передбачалося. Водночас за даними аналітиків ExPro, за підсумками останніх п’ятьох років Москва прокачала близько 66% від законтрактованого обсягу.
“Путіну конче необхідний транзитний маршрут через Україну, бо Шольц не хоче запускати в експлуатацію вцілілу нитку “Північного потоку-2”, а поляки відмовляються поновлювати роботу газопроводу “Ямал – Європа”. А отже у Путіна є тільки два газових маршрути в ЄС: прямий — через Україну та кривий — через море другою ниткою “Турецького потоку” на Балкани й звідти малопотужним “Балканським потоком” через Болгарію та Сербію до Угорщини. Звісно, прямий маршрут кращий і дешевший, але його Україна закриває. Лишається лише одна та й та крива і вузенька газова стежка в Європу через турецький маршрут”, — констатував президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар.
Що від зупинки транзиту втратить Україна
З початку повномасштабного вторгнення українські посадовці невпинно повторювали: нової угоди про транзит з Росією не буде. Водночас остаточне рішення про зупинку прокачування з 1 січня, схоже, ухвалили лише у останні тижні грудня. Позаяк ще з літа торік між Україною та ЄС тривали консультації: чи можна замінити російський газ на пальне з інших країн.
Один із варіантів — залучення до транзиту Азербайджану. Однак додаткових близько 15 млрд кубів газу ця країна не мала. Тому на папері це було б азербайджанське пальне, а фактично — все те ж російське. Але зрештою переговори провалилися і транзит таки зупинили. Щоб зрозуміти, чи завдасть це шкоди Україні, варто розглянути три важливих моменти — технічний, фінансовий і безпековий.
Одне із побоювань (яке часто підживлювали і росіяни) полягає в тому, що без транзиту українська газотранспортна система не зможе працювати у “здоровому режимі”. Однак і українська влада, і більшість фахівців галузі називають таку тезу міфом. До роботи без прокачування російського газу Україна готувалася кілька років. Та й зрештою сприяла цьому і сама Росія, яка провела проти Києва кілька енергетичних воєн.
“Може виникнути певна технічна проблема. “Нафтогаз”, на жаль, не закачав достатньо палива у підземні сховища. Тому у середині лютого можуть бути труднощі з підтриманням тиску у системі. Але, думаю, цю проблему можна буде вирішити за рахунок додатково імпорту”, — вважає директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко.
“До зупинки транзиту Україна готувалася ще з 2009 року. Тому що він зупинявся з того часу вже кілька разів. Не буде ніяких технічних проблем. Останніми роками транзит фактично йшов також однією виділеною трубою — газогоном “Прогрес”, який йде із Суджі до Словаччини. І він, фактично, жодним чином не впливає на постачання газу всередині України”, — пояснив колишній керівник оператора ГТС України Сергій Макогон.
Фото: ГТС України Колишній гендиректор ТОВ ‘Оператор ГТС України’ Сергій Макогон
Зупинка транзиту таки принесе Україні фінансові втрати. Але вони не є критичними, надто якщо порівнювати ці суми із доходами Росії. У середньому “Газпром” платив Україні за транзит газу 800 млн доларів на рік, але від цієї суми ще варто відняти приблизно третину. Ці кошти держава витрачала на технічне забезпечення транзиту. Натомість Москва вторговувала за газ значно більшу суму.
“30 грудня 2019 в 4:38 ранку у Відні я підписав міжоператорську угоду між Оператором ГТС України та “Газпромом”, яка була необхідною передумовою для підписання транзитної угоди.
Тоді ми мали надію, що збереження значного транзиту через Україну дозволить вберегти країну від вторгнення Росії. На жаль, не вберегло. Зараз ми не повинні дозволяти росіянам заробляти 6,5 млрд доларів щорічно на експорті газу в Європу транзитом через Україну. Бо ті кошти повертаються потім до нас у вигляді ракет та дронів”, — впевнений Сергій Макогон.
Зупинка транзиту вплине на вартість транспортування газу всередині країни. Тариф уже підвищили учетверо, під кінець року рішення ухвалив енергетичний регулятор — НКРЕКП. Причина для зміну тарифу зрозуміла: доходи Оператора ГТС у наступному році стрімко впадуть. Адже 85% прибутку компанії складала плата за транзит російського газу. Відповідно на внутрішніх замовників припада лише 15% доходу, а цих коштів недостатньо для ефективної роботи.
“Для повної компенсації (витрат) навіть не вистачає того підняття тарифу, але ми розуміємо, що економіка країни зараз потребує зважених і справедливих рішень”, — сказав генеральний директор Оператора ГТС України Юрій Липпа.
Однак драматизувати ситуацію з підвищенням тарифу на транспортування газу учетверо не варто. З одного боку, конкретні цифри збільшення виглядають не таким уже й великими — йдеться про додаткових 74 копійки за кубометр пального. (Тоді як його ринкова вартість приблизно 16 грн). З другого боку, таке підвищення населення безпосередньо не зачепить, адже тарифи для побутових споживачів залишаються стабільними, принаймні до кінця опалювального сезону.
Тобто за новими тарифами платитиме лише бізнес, що, звісно, може викликати невдоволення у промисловців. Одначе вартість послуг транспортування, які надає Оператор ГТС України, не змінювалася з 2019 року.
Якщо з технічної та фінансового боку після зупинки транзиту Україна не мала б мати значних проблем, то з безпековим фактором все куди складніше. Головним є питання: чи справді транспортування газу з Росії убезпечувало українську ГТС від ракетних ударів?
Фото: Група Нафтогаз
З одного боку таке припущення має сенс, адже за останні три роки країна не мала масових і серйозних проблем з постачанням палива. Але з другого боку — росіяни вже неодноразово атакували як родовища газу, так і підземні сховища.
“Я не вважаю, що транзит був запобіжником від російських обстрілів. Росія ще 2015 року окупувала частину нашої ГТС. Обстріли були і продовжуються. Це все маніпуляції, щоб схилити України до продовження транзиту”, — переконаний Володимир Омельченко.
Єврокомісія готова, а Словаччина — ні
ЄС підготувався до зупинки транзиту російського газу, але є одне виключення — Словаччина. Загалом Єврокомісія ще три роки тому взяла курс на відмову від пального з Росії і на цьому шляху вже є колосальні здобутки.
До повномасштабного частка газу з Росії у загальному імпорті ЄС становила понад 40%. Водночас торік ця цифра зменшилася до діапазону 8-15%.
Головними покупцями російського газу, який йшов транзитом через Україну, були Словаччина, Угорщина, Румунія, Польща та Молдова. Але повномасштабне вторгнення кардинально змінило ситуацію. З 2022 року поляки та румуни відмовилися від закупівель російського пального. Значно зменшилися поставки і до Угорщини та Молдови.
Найбільшим покупцем газу з Росії залишалася Словаччина. Але якщо у 2020 році Братислава купувала у Москви понад 38 млрд кубів, то вже то вже 2024-го цифра значно скоротилася — до понад 13 млрд. За даними аналітиків ExPro, за час дії контракту 2019-2024 рр. на Словаччину припала частка у 73% від усього транзиту.
Фото: EPA/UPG Путін і прем’єр-міністр Словаччини Роберту Фіцо (ліворуч) тиснуть руки під час зустрічі в Кремлі, 22 грудня 2024 року.
Уряд у Братиславі до останнього не міг змиритися із зупинкою російського транзиту, хоча країна має альтернативні шляхи постачання з європейського газового ринку. Прем’єр-міністр Роберт Фіцо навіть погрожує зупинити продаж електроенергії до України. У такому випадку допомогти Києву готова Польща, яка натомість обіцяє збільшити поставки до України.
Другий фронт для України: чому погроз Роберта Фіцо не треба боятися
Зупинка транзиту російського газу створила великі проблеми для самого Роберта Фіцо, найперше — економічні втрати.
“Цей газ десятиліттями був інструментом економічного та політичного впливу Кремля на Європу. Останні десять років він забезпечував найбільш ліквідний канал фінансування російської військової машини, яка вбиває мирних українців, зокрема жінок і дітей”, — розповіла директорка з адвокації в енергетичному секторі ICUV Вікторія Войціцька.
Що ж до інших покупців російського газу, то вони зуміли знайти альтернативу — таким шляхом пішла навіть Угорщина. Не те, щоб Віктор Орбан цілковито відмовся від співпраці з Кремлем, просто постачання російського газу перерозподілили на інші марштури.
Складне “придністровське питання”
Молдова запровадила режим надзвичайної ситуації у енергетиці. Уряд закликає населення ощадливо використовувати електроенергію, надто зранку і ввечері. Причина для таких дій — зупинка постачання російського газу. Пальне транспортували до єдиної у Молдові теплової станції, але знаходиться вона на території окупованого Придністров’я. Ця ТЕС забезпечувала 70% потреби країни у електроенергії.
Віцепрем’єр Молдови Олег Серебрян: «Придністров’я має усвідомити, що Росія їх зрадила, а самі платити за газ вони не можуть»
Склалася абсурдна ситуація: Росія постачала газ до Придністров’я, сепаратистський режим за нього не платив, а борг Кремль виставляв уряду у Кишиневі. Тим часом самопроголошена влада у Тирасполі продавала вироблену електроенергію Молдові. Ці кошти складали основну частину прибутків бюджету так званої “ПМР”.
Такої залежності конституційний уряд Молдови з усіх сил намагався позбутися, зокрема будуючи високовольтну лінії з Румунії. Але цих заходів виявилося поки недостатньо, тому тепер на Молдову чекає енергетична криза. І нею Кремль вдало користується, посилюючи позиції проросійських партій. Адже у Молдові влітку 2025-го мають відбутися парламентські вибори.
Газпромівські сутінки. Новий термін Санду у “старому світлі”
Москва діє хитро і намагається звинуватити у енергетиній кризі у Молдові виключно Україну. Але насправді саме Росія є її причиною. “Газпром” може постачати паливо до Молдови іншими шляхами (не через Україну) — маршрутом через Туреччину та Румунію. Але Москва спеціально відмовилася від цього, таким чином завдаючи сильного удару найперше по президентці Маї Санду.
Фото: newsmaker.md Мая Санду на будівництві повітряної лінії електропередачі (ЛЕП) 400 кВ Вулканешти-Кишинів
Якби Росія продовжила постачання газу до Молдови “турецьким маршрутом”, то енергетичної кризи вдалося б уникнути. Але Кремль знову заговорив про борги Молдови, яких насправді не існує.
Подібні методи Кремль уже використовував проти Молдови неодноразово. Тоді Кишиневу на допомогу приходила і Україна, і Румунія, і Євросоюз загалом. Не виключено, що і цього разу найближчим сусідам Молдови доведеться втрутитися у ситуацію.
Варіантів виходу з ситуації є кілька. Перший — збільшення поставок газу з ЄС через Україну та Румунію, технологічно це можливо. Питання лише у ціні, бо електроенергія для населення у Молдові і так недешева, кіловат коштує 5-7 грн (залежно від постачальника). Другий варіант — єдина ТЕС Молдови крім газу може також частково працювати і на вугілля. До речі, на складах України понад 3 млн тонн твердого палива. Такої кількості нам не потрібно, бо його ніде спалювати через руйнування теплової енергетики.
Сергій Барбу, кореспондент «5 каналу»
